Ренесанс і Бароко. 9 клас

Тема: Художні напрями та стилі (Ренесанс і Бароко).

Мета: ознайомити із культурою Ренесансу в Італії, з титанами Відродження, з модою того часу; формувати в учнів світо­глядні орієнтації та компетенції у сфері художньої культу­ри; розвивати креативність учнів; привчати до пошукової роботи, до користування мистецькою термінологією; вчити аналізувати твори мистецтва; розвивати ерудицію; вихову­вати почуття прекрасного.

ХІД  УРОКУ

      I.            ОРГАНІЗАЦІЙНА ЧАСТИНА

Оголошення теми та завдань уроку.

   II.            АКТУАЛІЗАЦІЯ ОПОРНИХ ЗНАНЬ

Що я знаю про Відродження (застосовується інтерактивний метод «Мікро­фон»):

•   Що означає у перекладі французьке слово Ренесанс?

•   Яка країна вважається центром культури Відродження?

•   Назвіть поетів Відродження.

•   Що означає слово титан? Назвіть титанів Відродження.

•   У якому музеї світу знаходиться картина Леонардо да Вінчі «Джоконда»?

•   Кого з художників італійського Відродження називали Мадонеро? Чому?

•   Назвати автора скульптури «Давид». Де вона знаходиться?

III.            ПОЯСНЕННЯ НОВОГО МАТЕРІАЛУ.

Ви звернули увагу на те, що ми говорили про мистецтво та митців італійського Відродження. Отже, давайте спробуємо машиною часу пе­ренестись в Італію, у часи Відродження.

Вперше цей термін використав у 1550 р. італійський художник, архітектор, історик мистецтва Джордже Вазірі у книзі «Життєписання».

Ренесанс — це назва як окремого художнього стилю, так і культурно – історичної епохи, де органічно поєднані сфери суспільного та духовного життя: політика, релігія, філософія, наука, мистецтво. В Італії Відродження охоплює період із XIV до середини XVI сг. У країнах Західної Європи — Німеччині, Ні­дерландах, Франції, Англії, Іспанії — з XIV до початку XVII ст.

Культурі Відродження притаманний світський характер.

Ренесанс стверджує:

•   реалістичний спосіб мислення;

•   ідеал вільної, сильної особистості, духовної, фізично прекрасної (культ кра­си людського тіла);

•   позбавлення людини середньовічного аскетизму;

•   світогляд Ренесансу є антропоцентричним, де у центрі Всесвіту — людина, її земне призначення;

•   значимість особи митця та мистецтва;

•   гуманістичний світогляд.

Гуманізм — означає людяність. Передових людей доби Відродження нази­вали гуманістами, а вироблений ними світогляд — гуманізмом.

Гуманістичний світогляд становить ідейну та естетичну основу літератури, мистецтва. Величезна роль в ідеології гуманізму призначалась людині, яка була у центрі Всесвіту, з її земними радощами, інтелектуальним розвитком, задово­ленням чуттєвих і духовних запитів.

Гуманісти спирались на античну культуру при ствердженні власних ідеалів і побудові нової культури. Саме в античності вони знаходили знання і бачили зразок для самостійної творчості. Саме античність допомагала відкривати інте­рес до людини і усього земного. Гуманісти вивчали грецьку та латинську мови, вели археологічні розкопки.

Відродження було безпосередньо пов’язане з традиціями, естетичними прин­ципами античного мистецтва.

Свою любов до античності показав у «Божественній комедії» видатний італійський поет, з ім’ям якого пов’язаний початок нової культури, нового мис­лення, Дайте Аліґ’єрі (який схиляється перед Вергілієм).

Видатний український поет І. Франко про Данте писав: «Данте є найвищим виразом, поетичним вінцем та увінчанням того, що ми називаємо Середніми ві­ками. Вся культура, всі вірування, всі муки та надії тих часів знайшли виражен­ня у його поемі. Та одночасно як людина геніальна він усім своїм єством нале­жить до новіших часів, хоча думками й поглядами коріниться в минувшині».

Як і кожна нова доба, XVII століття мало свої складнощі та суперечності. У цей період у країнах Західної Європи тривала криза феодалізму й відбувався процес формування нових буржуазних відносин. XVII століття називають «віком абсолютизму», оскільки монархи прагнули об’єднати країни під своєю владою і зробити їх не-подільними.

У XVII столітті митці намагалися відобразити усі складнощі почуття осягнення світу. Так сформувався новий стиль художнього самовираження, який згодом по-ширився у Західній Європі,— бароко.

Ним позначають добу в історії культури (XVII століття), напрям у мистецтві та літературі і домінуючий стиль однойменної культури. Слід пам’ятати, що бароко — це перший художній напрям, який охоплює всі європейські літератури.

Митці XVII ст. відкидають ренесансну ідею гармонії розуму та почуттів, вони вважають, що пристрасті повинні підкорятися розуму. Серед популярних тем епохи — фізичні та моральні страждання людини, найжахливіші моменти її існування.

Найулюбленіші персонажі цієї доби — екзальтовані мученики, помираючі герої. Поширеними були також сюжети із світського життя. На відмінну від епохи Відродження, яка захоплювалася людиною та її життям, митці бароко сумніваються у цінності самого існування, сприймають людське життя як театр.

Література бароко характеризується універсалізмом, динамізмом, багато -значністю, складною метафоричністю, алегоричністю, прагненням уразити читача пишним барвистим стилем, незвичайними формами. У поетиці бароко поєдналися різні контрасти, релігійні та світські мотиви, античні та християнські образи, традиції Середньовіччя (готика) та Відродження. Вагому роль у бароковому мистецтві відігравали прийоми поєднання «несхожого», контрасту, іносказання тощо.

В Україні бароко розвивалося бурхливо й плідно, підтвердженням цього є хоча б той факт, що цей літературний напрям протримався в нашій країні майже до кінця XVIII століття. Одним із визначних його центрів став Київ. Барокова культура в Україні представлена різними жанрами. У поезії вона простежується у творчості Лазаря Барановича, Івана Величковського, Григорія Сковороди, в козацьких літописах Самовидця, Григорія Грабянки, Самійла Величка, в ораторській прозі — у творах Іоанія Галятовського, Антонія Радивиловського, Лазаря Барановича, Івана Вишенського, Григорія Смотрицького.

Український дослідник Д. Чижевський у своїй монографії «Історія української літератури» зазначав, що в культурі українського бароко домінуючими є релігійні мотиви, оскільки життєвою опорою українців була віра. Окрім того, значним був життєстверджувальний струмінь, пов’язаний із перемогою моральних ідеалів.

Окрім літератури, бароко виявилося в різних галузях мистецтва: малярстві, скульптурі, архітектурі, музиці. У просторових родах мистецтв художньо засвоюється контраст, накладання різних планів та станів, ситуацій, коли «образ входить в образ».

Одним із відомих майстрів архітектури бароко був італієць Джованні Лоренцо Берніні (1598—1680), який створив чимало уславлених споруд, насамперед у Римі: церкву Сант Андре аль Квірінале, балдахін-ківорій у Соборі святого Петра.

Неперевершеним майстром італійського живопису XVII ст. був Мікеланджело Мерізі да Караваджо. Для його полотен характерним є зображення постатей у несподіваних ракурсах (перевернуті, повалені), освітлення тремтливими спалахами.

Бароко знайшло своє відображення і в музиці, зокрема у творчості Й. С. Баха та Г. Ф. Генделя. Саме про дивовижну музику німецького композитора Й. С. Баха більш пізній його співвітчизник Р. Вагнер сказав: «Музика Баха — це непрояснене загадкове явище, котре здатне творити чудо…». Для музики бароко характерними є прагнення відобразити складний внутрішній світ людини, її сильні драматичні почуття, зобразити сильну особистість, в душі якої триває боротьба пристрастей. Зазначимо також, що в кожній країні великий вплив на мистецтво бароко мали особливості культури того чи іншого народу.

IV.            ЗАКРІПЛЕННЯ ВИВЧЕНОГО МАТЕРІАЛУ.

Підсумкова бесіда.

·        Хто є головним героєм Відродження?

·        Який жанр живопису розвивався у Відродженні?

·        Назвіть хронологічні рамки доби бароко

·        Якими були соціально-політичні умови цього періоду?

·        Яких представників мистецтва ренесансу і бароко ви можете назвати?

·        У чому полягала особливість українського бароко?

   V.            ДОМАШНЄ ЗАВДАННЯ.

     1.            Опрацювати підручник ст. 179 – 194.

     2.            ст. 194 Завдання № 5.